Роздоль-ський ЗЗСО І-ІІ ст.

Роздольська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Красноградської районної  державної адміністрації

Харківської області

Автор – укладач:

Прихідько Н.О., бібліотекар Роздольської ЗОШ І-ІІ ст..,

«Спасибі людям, що зростили ліс»

Спасибі людям, що зростили ліс,

За всі дуби, ялини в пишнім гіллі,

І за красу отих зелених кіс,

В яких стоять гнучкі берізки білі.

Коли б не ліс, не знали б ми про те,

Що є фіалка й пролісок на світі,

Як у маю конвалія цвіте -

Найкраща, найніжніша поміж квітів.

Від суховіїв сохнула б земля,

Була б вона подібна до пустелі,

А ліс накличе хмару на поля –

Дощі проллються весняні, веселі.

Спасибі ж людям, що зростили ліс,

За всі дуби, ялини в пишнім гіллі,

І за красу отих зелених кіс,

В яких стоять гнучкі берізки білі.

Марія Познанська

***

Радіє  все... Але я бачив сам,

Як ліс ридав, як плакали берізки.

Від сліз беріз так солодко було

Тим кровопивцям, що не знають жалю,

Що геть забувши  про добро і зло,

Ножа встромляють в кору, наче жало.

Комусь повужчав шлях – і напролом!

Від лісу вже одрізано окраєць.

Машини йдуть неначе бурелом...

Тримайсь, дубок, тікай, сороко й заєць!

Ти, хлопче мій, із лісом подружи,

За дихання своє йому віддячуй.

Залиш отут, в казковості стежин.

В цій дивині ти погляд свій гарячий.

Ти запишавсь. Ти володіти звик.

А ліс росте із поглядом в століття...

Ось велет- дуб... Посунься трохи вбік,

Розкрилить дай йому високе віття.

Яка тут далина, яка тут вись!

Та це для віх, не для самого тебе.

Ясній сосні ти  місцем поступись.

Їй треба сто вітрів, простору, неба.

Трудом тяжким посаджене колись...

Тепер тут медозбір – і повна чаша!

Ти шапку скинь і низько уклонись.

Бо ліс – це світлий храм. Святиня наша.

Пливуть ліси...за ними ген степи...

Ти в лісі задарма не зріж ялинку.

Природа скрізь одна. Гляди, не наступи

Ні на чебрець, ні на гнучку билинку.

Твої онуки тут гулятимуть навкруг.

Хай пройдуть і твоїм щасливим слідом.

Хай їх ласкавить  ліс, хай їх голубить луг,

Збережений навік дбайливим дідом!

* * * 

Берізки

Не дивуйтеся нітрішки,

Що  в берізок молодих

Ціле літо чисті ніжки

Білі-білі, наче сніг.

Це тому, що в хороводі,

Коли ми спимо усі,

По  траві берізки ходять  -

Миють ноги у росі.               

 П.Ребро

Черемха

В скелястім урвищі росте черемха.

Не досягти нікому. Тільки я

Колись давно, як той козел альпійський

Доскакував до неї, і ламав

Квітуче гілля,  і злітав на ньому –

З цапка робився лебедем. Тепер

Хтось інший там ламає білі квіти –

Я ревно заздрю й болісно мені.

Що вже таких чудових перетворень

Не звідаю. Коли жіноча плоть

Знадлива, та, що сонцеві ніколи

Не відкривається, мені сяйне,

Як та черемха в підкарпатській прірві.

Вгорнусь крильми, та рогів не згублю!

* * *

Посаджу зелений ліс,

 Щоб всім радість він приніс,

 Милував щоб людям око,

 Подивились щоб всі збоку

 І сказали, що за диво?

 Боже мій ! О! Як красиво !

 І красиво, і корисно,

Тай повітря чисте звісно.

 Хочу, щоб заприсяглись,

 Не ламати, як колись

 Гілки з дерева міцного

Дуже гарного такого.

 Якщо хочеш жити вічно

 Бережи ліси всі звісно !

Колєснік Ганна, учениця РоздольськоїЗОШ

В ЛІСІ

За селом ліси зелені

Вкрили гори і долини.

Є в лісах дуби, і клени,

й оксамитові ялини.

Ми туди, у ліс, ходили,

Що на схилі над потоком.

Там гудуть електропили,

Буки падають високі.

Я хотів одного змірять,

Вже зробив із лика стрічку,

Вийшов трактор із міжгір'я,

Тягне бука мого в річку.

Бачу —

Бук мій вже поплив,

А куди —

Він знає сам —

Просто в руки плотарям.

Скоро,

скоро новий пліт

Помандрує

В дальній світ.

В.Ладижець

ЛІС

П. Погребняку

Ліс, або, як серби кажуть, шума,—

Це не просто сосни та дуби:

Не одна там народилась дума,

Повна щастя, ніжності, журби.

Він співа то грізно, то шовково,

Як морська безсмертна глибина,—

Не одно ж там розцвілося слово,

Запалала пісня не одна.

Гомонить він з вечора до рання

Незглибимий, як людське життя.

Не одно там виникло кохання,

Не одно змужніло там дитя.

Як війна крилом своїм багряним

Отінила злото наших нив,—

Він давав притулок партизанам,

Він бійців поранених живив.

З хмарами він дружбу вічну має,

Приятель дощам він голубим,—

I  в пшеничнім пишнім урожаї

Лісовий таїться сизий дим.

Той, хто любить паростки кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достоїн  людської любові,

Бо живе й працює — для століть!

II  липня 1948 р. Ірпінь М.Рильський

Дніпрова чайка